Ідея створення української дивізії вийшла від губернатора Галичини Отто Вехтера. Вехтер звернувся до голови Українського Центрального Комітету (УЦК) проф. Володимира Кубійовича, щоб УЦК підтримав творення цієї дивізії та провів вербувальну акцію.

Для організаційної праці створено Військову Управу (ВУ). Членами її стали військові ветерани, в більшості колишні офіцери Української Галицької Армії (УГА). Усіх членів ВУ затвердив Вехтер, а її головою призначив свого дорадника полковника Альфреда Бізанца - галицького німця, кол. полковника УГА. Почесним головою став генерал Віктор Курманович, що жив від 1922 року у Відні.

Список членів ВУ:

* Голова — полк. Альфред Бізанц.

* Начальник канцелярії — сотн. Осип Навроцький.

* Перший заступник начальника канцелярії — інж. Євген Пиндус.

* Відділ допомоги родинам — інж. Андрій Палій.

* Відділ душпастирства — о. д-р Василь Лаба.

* Відділ пропаґанди — мґр. Михайло Кушнір.

* Відділ здоров'я — д-р Володимир Білозор.

* Відділ доповнень — організація і вербування — інж. Михайло Хронов'ят.

* Правний відділ — д-р Іван Рудницький.

* Освітній відділ і другий заступник начальника канцелярії — мґр. Степан Волинець.

* Відділ старшин, згодом зв'язок з дивізією — д-р Любомир Макарушка.

* Військово-історичний відділ, переназваний згодом на історично-архівний відділ, — інж. Юрій Крохмалюк.

* Відділ молоді — мґр. Зенон Зелений.

Усі члени ВУ були військовиками і, крім наймолодшого — Юрія Крохмалюка, брали участь у воєнних діях часів Визвольних Змагань. Навроцький, Білозор, Хронов'ят, Пиндус і Волинець зголосилися до Леґіону Українських Січових Стрільців (УСС), інші вступили до Української Галицької Армії. Пиндус, Зелений і Крохмалюк відбули службу в польській армії, в якій закінчили старшинські школи, а Волинець був у школі червоних старшин у Києві.

ВУ мала своїх уповноважених у дистрикті Галичина: окружних — 17, повітових — 33. Мала своє представництво і у Варшаві — Михайла Поготовка, полковника Армії УНР. Згодом було зорганізовано ще Жіночу секцію.

Усі члени ВУ, як і уповноважені на округи та повіти вірили, що треба збудувати українську реґулярну збройну силу, беручи приклад з Леґіону УСС з першої світової війни. Вони надіялися, що повториться ситуація і тоді дивізія стане зав'язком української армії. Усі вони були громадськими й політичними діячами, керівними членами комбатантської організації "Молода громада", яка мала великий вплив на виховання української молоді в Галичині, особливо через журнал "Червона калина", директором якого був О.Навроцький.

Найбільший ентузіастом творення дивізії був сотник Дмитро Паліїв, колишній адьютант генерала Мирона Тарнавського, начального вождя УГА, відомий політик. Він вірив, що тільки добре вишколена військова одиниця зможе відiграти вирішальну ролю в боротьбі за державну незалежність. Таке переконання він виніс із служби в Леґіоні УСС та в УГА. Паліїв був палким прихильником реґулярної збройної сили і противником партизанщини. 5 членів ВУ були колишніми членами його партії - Фронту Національної Єдності (ФНЄ): Андрій Палій, Михайло Хронов'ят, Юрій Крохмалюк, Михайло Кушнір і Степан Волинець. Дмитро Паліїв відмовився увійти у склад ВУ, а зголосився до активної служби в дивізії. Він мав великий вплив на Кубійовича й згодом у дивізії на командира Фріца Фрайтаґа, виконуючи в дивізійному штабі функцію референта старшинських українських кадрів, й водночас будучи неофіційним зв'язковим Дивізії з ВУ.

Найуспішнішою акцією ВУ слід уважати вербування добровольців. За один місяць зголосилося 80 тисяч. Вербувальну акцію було проведено в піднесеному й ентузіастичному тоні, особливо на провінції. Завжди наголошувалося на аналогії дивізії до УСС з першої світової війни, підкреслювалося, що не можна прогайнувати нової нагоди створити свою армію та здобути державу. Лікарські оглядини, покликування й відсилання транспортів виконувала німецька установа SS-Ergenzugsamt, підстаниця Львів.

Під час вишколу ВУ втримувала зв'язок з вояками. З цією метою вона видавала тижневик "До перемоги". У газеті було багато цінного виховного матеріалу про українські історичні постаті, полководців, мислителів, командирів визвольних змагань й, очевидно, появлялися репортажі наших воєнних звітодавців Ст. Конрада, О. Лисяка, М. Левицького, М. Луцького тощо. Газета, 4-8 сторінок, накладом 6-8 тисяч, була популярна серед народу, і її нелеґально розпродувано, навіть перепачковувано за Збруч. Тижневик виходив від Різдва 1944-го до Різдва 1945 року. Згодом при штабі дивізії вийшло 15 чисел нової газетки "До бою".

Члени ВУ відвідували вишкільні табори, особливо у Франції. У Гайделяґрі й Нойгаммері виступали артисти "Веселого Львова". У червні 1944 року до Нойгаммера приїхала велика група представників громадськости, батьків дивізійників, членів УЦК й ВУ на чолі з Кубійовичем. Були відвідини членами ВУ й на Словаччині.

Найбільша проблема була із старшинськими кадрами. Бракувало українців-офіцерів, вишколених у модерному веденні війни. Тому, почасти на домагання ВУ, почасти завдяки переконуванням Фрайтаґа Палієвим, до офіцерських шкіл вислано молодих вояків, які не мали фронтової служби. А такої вимагалося від усіх німецьких кандидатів на старшин. Лікарям і ветеринарам доводилося просто висилати покликання на військову службу, бо їх мало голосилося.

З наближенням фронту ВУ зайнялася евакуацією своїх членів, уповноважених та їхніх родин, як і родин добровольців. Евакуйовано ВУ разом з УЦК спочатку до Криниці на Західній Лемківщині, згодом до Кракова, а відтак до Любена на Шлеську. Поза межами України ВУ продовжувала свою діяльність у трьох станицях — Берліні, Відні й Любені, де діяла спільно з УЦК. Вони приймали зголошення до дивізії, дбали про квартири й працю для родин вояків, надавали першу допомогу грішми й служили порадами.

Паралельно до діяльности ВУ дивізія теж займалася вербувальною та допомоговою акціями. Вербункові комісії, що складалися з кількох старшин чи підстаршин, роз'їжджали по таборах полонених і вербували до дивізії. Вербували добровольців і з українців-робітників німецьких фабрік, між ними багато наддніпрянців. Створено було також малий відділ суспільної опіки при німецькій службі. З українців працювали у цьому відділі адвокат із Підгайців Олекса Яворський, Стисловський та Попадинець.

У вишкільно-запасному полку дивізії створено кіш (Rekrutendepot), який приймав і реєстрував новобранців. В січні 1945 року у Чадці на Словаччині кіш мав зареєстрованих 15 тисяч новобранців, а в Словенії осягнув 20 тисяч, незважаючи на те, що, як пише у своїх спогадах "З Перемишля до Ріміні" Володимир Гоцький, писар у коші, "добитись до нас охотникові належало вже до свого роду геройства, бо транспорти майже не існували, а небезпека чигала на всіх шляхах, факт, що ми реєструємо 20 тисяч новобранців, став подією великого значення".

Німецька влада на власну руку створила теж відділи українських юнаків протиповітряної оборони. Відозву й афіші підписав голова ВУ Бізанц. Після служби юнаки мали поповнювати лави дивізії. На 31 березня 1945 року у картотеці було зареєстровано 6.547 юнаків та 1.121 юначку.

Після закінчення війни всі члени ВУ опинилися на Заході. Тільки Бізанца й Курмановича арештували большевики у Відні: Бізанц поїхав в окуповану зону шукати своєї дружини, а Курманович не хотів утікати від большевиків.

На еміґрації ВУ відбула два ліквідаційні засідання в Мюнхені під головуванням генерала Павла Шандрука. Останнє засідання відбулося 22 серпня 1947 року.

[ Джерело:   Роман Колісник. Військова Управа "Галичина". ]

В часі вишколів Дивізія не творила ще одноцілої формації, адже вишкіл провадився у різних місцях, по вишкільних таборах і старшинських школах СС, що розміщувались у різних кутках Европи: від Східної Польщі через Чехію, Німеччину, Голандію аж до Південної Франції.

Після першого набору до Української Дивізії, коли до вишкільних таборів від'їхали бл. 13.000 добровольців, переведено було ще кілька менших наборів, зокрема восени 1943 року й у першій половині 1944. За весь час вишколів Дивізію з тих чи інших причин залишили понад 2.000 осіб: частину їх було визнано нездібними до військової служби, а бл. 600 вояків перейшли до УПА (багатьох з них скерувало спеціально до Дивізії керівництво ОУН(б) з метою набуття ними модерного військового вишколу, а також поширення своєї партійної пропаґанди в Дивізії).

В тяжких боях під Бродами Українська Дивізія втратила понад 70% особового складу - бл. 8.000 вояків: 4.000 загиблими, й полоненими, 1.000 - важко пораненими, а до 3.000 дивізійників, не маючи змоги вирватись з ворожого оточення, перейшли до УПА. Проте, з-під Бродів повернулися майже у повному складі деякі допоміжні частини: зокрема санітарні - технічна й ветеринарна сотні, а також більша частина запасового куреня (Feldersatz Bataillon), - разом бл. 1.500 вояків. Ці частини не були в кітлі. Пізніше до них приєдналися ті дивізійники, що пробилися з оточення: разом - понад 3.000 поворотців з-під Бродів.

Враховуючи той факт, що Дивізія добре билася під Бродами, затримуючи наступ кількакратно переважаючих її ворожих сил, й таким чином успішно здала свій перший бойовий іспит помимо великих втрат в особовому складі, вище німецьке командування ухвалило рішення про переформування Дивізії "Галичина" і відтворення її у повному обсязі (включно з третіми куренями ґренадирських полків).

В останніх місяцях війни Українська Дивізія "Галичина" існувала вже у повному складі, а її чисельність сягала 20-22 тис. вояків. Популярно називають її "Другою Дивізією", на відміну від "Першої" - дивізії перед битвою під Бродами. Цій "другій" дивізії не довелося вже битися з ворогом на українській землі, хоча вона й вславилася в боях на Східному фронті, що тоді вже пересунувся аж на підгірські терени Австрії. У "другій" дивізії було також багато наддніпрянців.

За весь час існування Дивізії бл. 1/10 її особового складу творив німецький "рамовий персонал": майже всі вищі старшини, деякі нижчі старшини та підстаршини, більшість фахових старшини (sonderführer), а також рядовий склад деяких частин обслуги та ін. Основною командною мовою була німецька мова. Подібно було й в інших національних дивізіях Зброї СС (повного складу) - зокрема у двох лотишських та естонській.

[ Таблиці:   Wolf D. Heike. Ukrainische Division "Galizien" -
Geschichte der Aufstellung und des Einsatzes (1943-1945). Kiev Printers Ltd., Toronto, 1970. ]

[ Джерело:   Wolf D. Heike. Ukrainische Division "Galizien" -
Geschichte der Aufstellung und des Einsatzes (1943-1945). Kiev Printers Ltd., Toronto, 1970. ]